Оля Кушнірова

“А Оля може викладати малювання 3D-ручкою!” - сказав Владислав і показав цілу коробку прикольних об’ємних моделей: від електрогітари до Ейфелевої вежі!

“І справді може” - подумалося мені, коли Оля знову і знову терпляче показувала техніку роботи з розплавленим пластиком дівчинці, яка відрізнялася неабиякою нетерплячістю і непосидючістю, і на кожну невдалу спробу розливалася істерикою та слізьми.

Я спостерігав за процесом.

Оля демонструвала знову і знову, показуючи, в якому напрямку рухати ручкою, як зупиняти її, як відкріпляти пластик.

І знову невдача…

Так тривало майже годину і Оля проявляла терпимість кожного разу. Це у той час як багато хто з нас, батьки, зізнайомся, даємо стусана дитині, примовляючи: “Та невже тобі очі повилазили, тримаєш тут, робиш так!”, або: “Скільки разів вже можна показувати, дурень і той вже зробив би!”, або: “От нездара!”. Таким чином ми справді перетворюємо дітей на дурнів, нездар з очима, які повилазили. І я таких бачив.

А Оля тим часом ще й німецьку викладає, на закордонні стажування їздить. І це у свої шістнадцять років. Очевидно Владислав знає підхід до дітей.

Того разу у дівчинки так і не вийшло зробити собачку із пластику, однак, це, все одно, був надзвичайний педагогічний успіх. Тільки вдумайтеся, Оля жодного разу не сказала дитині, що вона “нездара”. Дівчинка просто ще не навчилась творити по-іншому. І можливо пізніше вона пригадає цей урок з особливим теплом, на якому її не називали “нездарою” попри всі невдачі.

П.С. Дівчинка на фото до історії відношення не має. Це ілюстративне фото з уроку 3D ручкою.