Як не можна виходити до дітей

“С таким видом нельзя выходить к детям!” - отримали ми сьогодні зауваження від однієї з матусь і ми не можемо з нею не погодитися…

За лічені місяці нам довелося вивчити фінансову грамоту, опанувати прийоми адміністративної роботи, навчитися вносити правки в java-скрипти гугл форм, щоб автоматизувати процес прийому заявок і обробити більше тисячі таких заявок за десять днів, а ще ми пишемо публікації та подаємо їх на затвердження, ведемо переговори з донорами, постачальниками, адмініструємо більше 100 занять щотижня, укладаємо договори, пишемо офіційні звернення, звітуємося, перевозимо матеріали і меблі, сьогодні великі краплі поту падали на дошки з доцента Каразінського університету коли ми пхали стелаж нестандартного розміру сходами через те, що він не пролазив у ліфт. Ми думаємо над тим, щоб влаштовувати свята для дітей, зокрема, вже цього місяця хочемо зробити цілих ЧОТИРИ, два з яких у інших громадах. Ми вигадуємо нові майстер-класи і мріємо про нові формати і активності вже незабаром. Ми хочемо щоб проєкт жив не одним днем і ті, хто з нами із самого початку, бачив, як ми зростали із маленької студії із одним видом занять. Це великі зусилля всієї команди, всіх цих золотих людей, які попри все ж, залишаються людьми, які вчаться, іноді помиляються, бо ніколи не працювали у великих системних компаніях. Ми велика, красива, рідкісна квітка, Лук-Батум, який зріс на благодатній Полтавській землі, який зібрав цих чудових людей довкола, який направляє і надихає нас. Ми пишемо план на кожен урок, дбайливо слідкуємо за відвідуваністю, щоб ті дітки, які дійсно хочуть навчатися, змогли до нас потрапити, ми звітуємо за кожний урок перед нашими партнерами, про те, скільки хлопчиків/дівчаток відвідало урок, скільки серед них ВПО/не ВПО, скільки молодшого середнього та шкільного віку. І так щодня. Ми маємо іноземних партнерів, але заохочуємо донати, бо забули включити в кошторис чайник… або знадобився додатковий стіл…, а ще збираємо на дрова для зимівлі, а ще проводимо заняття для батьків, які поза увагою наших основних донорів... І за донати знову звітуємо офіційно.

Наш одяг в пилюці, і, часом, ми з мішками під очима, не голені, але якщо б ми не вийшли сьогодні до дітей, хіба вони змогли б створити свої красиві вітражі, співати пісень про Україну, дізнатися що таке кредити і банки, вивчити кілька нових слів англійською, зліпити коника з глини, зігнати зайві калорії, зіграти роль, навчитися виразного говорити, написати полтавські дахи на терасі або довідатися, що Андрій Варгола із лемківщини, це той самий художник, про якого знає увесь світ, стінопис за чиїми творами прикрашає кімнату нашого Хабу, а його “сценічне” ім’я - Енді Уорхол. Це власне і те, для чого потрібна ота вся робота вище...

Бажаємо вашим дітям не боятися бути в пилюці, втомленими, і говорити, при цьому, про мистецтво. Затишного вечора всім і дякуємо за будь-які, особливо "проблемні" відгуки. Ми обіцяємо ставати тільки краще!

Мерлін Монро. Твір Енді Уорхола